Значення поведінкової парадигми (що це таке, поняття та визначення)

Що таке поведінкова парадигма:

Парадигма поведінки - це формальна схема організації, в якій поведінку організму можна пояснити через різні екологічні причини, без урахування внутрішніх психічних процесів.

Слід пам’ятати, що згідно з цією теорією поведінка як у людей, так і у тварин спостерігається, вимірюється та вимірюється кількісно.

Павідергістська парадигма виникла на початку XX століття, особливо з теорією, запропонованою та розробленою Бурхусом Фредеріком Скіннером (1904-1989), рушійною силою біхевіоризму протягом 40-х та 1960-х років. Ця тенденція також відома як експериментальний аналіз поведінки.

Скіннер покладався на схеми реакції стимулювання спостережуваної умовної поведінки, незалежно від психічних процесів.

Тому Скіннер відрізняється від своїх попередників, які вивчали класичну умову та зосереджувались на оперативному поведінці, тій, яка добровільно реагує в різних умовах.

Таким чином, Скіннер використовував експериментальний метод, серед них - поле Скіннера, і визначив, що є два класи поведінки, які є:

Реакційна поведінка, яка полягає у мимовільній та рефлекторній поведінці та реагує на різні подразники як у людей, так і у тварин. Наприклад, тремтіння, коли несподівано почувається дивний і гучний шум.

Операційна поведінка, яка стосується всього, що ми робимо, і що починається з низки подразників, які генерують відповіді. Наприклад, ходьба.

У цьому сенсі біхевіористична парадигма ґрунтується на тому, що знання - це копія або сукупне відображення дійсності, яку суб'єкт як пасивна сутність копіює. Отже, є стимули, які породжують однакову реакцію у людини.

Отже, біхевіористична парадигма дозволяє мати велику точність після постійної практики та повторення експериментів, що складаються з виявлення остаточної поведінки у відповідь на стимул.

Див. Також Біхевіоризм.

Поведінкова парадигма в освіті

Парадигма поведінки в освіті прагне надати знання учням через різні структури, що підсилюють інформацію. Іншими словами, процес навчання супроводжується різними стимулами та підкріпленнями для отримання позитивної відповіді на навчання від учня.

Тому ця парадигма починається з ідеї, що вчитель розробляє планування цілей та поведінкових програм, які будуть розроблені в процесі навчання та навчання, які не слід змінювати.

Так само, відповідно до поведінкової парадигми, учень є пасивним рецептором, навчання якого може бути модифіковане зовнішніми стимулами, які знаходяться поза школою, і які можуть генерувати різноманітні відповіді.

З іншого боку, біхевіористична парадигма дозволила вчителю наводити порядок у класі та підтримувати увагу учнів активними, насамперед через те, що біхевіористи прагнуть гарної поведінки учнів.

Однак біхевіористична парадигма перебуває в процесі перебудови, багато фахівців доповнюють її іншими аспектами.

В даний час існує необіхевіоризм, який прагне інтерпретувати цю теорію з нових підходів, для яких він вважає, що позитив має бути посилений над негативним, а підкріплення має використовуватися як мотивація для отримання бажаної відповіді. Це пояснюється тим, що процеси навчання потрібно посилити, щоб змінити бажану поведінку.

Характеристика парадигми поведінки

Основні характеристики, що визначають поведінкову парадигму, представлені нижче.

• Найважливішим є відповідь, що надходить від подразника. Знання отримуються шляхом пасивної поведінки, позбавленої знань чи намірів. Він ґрунтується на експериментальному методі та моделі стимулювання реакції, який базується на тому, що поведінку можна спостерігати, вимірювати та оцінювати. В його основі лежить емпірична, прагматична та еволюційна філософська течія. Навчання породжує зміни в поведінці.