Значення неолібералізму (що це таке, поняття та визначення)

Що таке неолібералізм:

Неолібералізм - це політико-економічна теорія, яка приймає доктрину класичного лібералізму і перетворює її в рамках діючої капіталістичної схеми на більш радикальних принципах.

Слово як таке - неологізм, утворений композиційним елементом "нео-", що походить від грецького νέος (néos) і означає "нове", латинський іменник liberālis , і суфікс, що стосується доктрини або системи "-изм" "

Походження неолібералізму

Неолібералізм виникає як реакція на втручання держави як гаранта більшої соціальної справедливості (тобто держави добробуту), і це спрацьовує завдяки дебалам капіталістичної економіки XX століття, особливо тих, що були зареєстровані наприкінці 1920-х років. та 1970-х.

Для неолібералізму держава повинна виконувати лише свої основні функції як керівного органу в організації суспільства, щоб вона виступала проти його втручання в діяльність економіки, щоб дотримуватися норм та податків на торгівлю та фінанси.

Ця доктрина сприяє приватизації компаній та послуг, які опинилися в руках державного сектора, за умови, що приватний сектор є більш ефективним. Він виступає за скорочення соціальних витрат, сприяння вільній конкуренції, великим корпораціям, ослабленню та розпаду профспілок.

Неолібералізм вважає, що економіка є головним двигуном розвитку нації, тому, крім того, що всі аспекти життя суспільства повинні бути підпорядковані ринковим законам, він захищає вільну торгівлю для сприяння більшій динаміці в економіці, яка теоретично повинна створювати кращі умови життя та матеріальне багатство.

Основні представники неолібералізму

Основними її ідеологами та промоутерами були Фрідріх Август фон Хайек та Мілтон Фрідман, які запропонували його як альтернативну модель для економії економіки 20 століття.

Політичні лідери за величиною Рональда Рейгана у США, Маргарет Тетчер у Великобританії або Аугусто Піночет у Чилі першими здійснили неоліберальну політику у своїх відповідних країнах. Однак сьогодні неолібералізм - одна з найпоширеніших ідеологічних течій на Заході, його модель par excellence - це Сполучені Штати.

Неолібералізм та глобалізація

Неолібералізм зазнав світової експансії в останні десятиліття XX століття, що поєднувалося з піднесенням глобалізації як економічного, технологічного та соціального процесу, який створив би більш взаємозалежний і взаємопов'язаний світ на рівні ринків, суспільств та культур..

Розширення капіталістичної системи як продукту падіння комуністичної економіки разом з принципами неолібералізму, таким як обмеження втручання держави у торговельні відносини та протиставлення регуляціям і тарифам, все це за схемою вільного ринку, він створює світову економічну одиницю з дедалі більш відкритими кордонами та все більшими спільними ринками, характерними для глобалізованої економіки.

Існують дискусії про те, чи є глобалізація продуктом неолібералізму чи навпаки, хоча правда полягає в тому, що глобалізація створює ідеальні умови для неолібералізму, саме тому ми можемо стверджувати, що вони є взаємодоповнюючими процесами.

Характеристика неолібералізму

Неолібералізм пропонує певні рекомендації розвиненим та розвиваючимся країнам для досягнення більшого розподілу багатства, що відповідно до цієї моделі гарантує стан індивідуального та колективного добробуту. Серед заходів, що характеризують цю економічну модель, виділяються наступні:

• Лібералізація торгівлі: неолібералізм пропонує усунення або послаблення торговельних обмежень, особливо тих, що пов'язані з мобільністю капіталу та винятком тих, що мають відношення до власності та безпеки. Вільний ринок: внаслідок дерегуляції правил торгівлі та незначного або без державного втручання ринок, в неоліберальному середовищі, діє за законом попиту та пропозиції, в якому ціни узгоджуються виключно між покупцями і продавці. Жорстка фіскальна політика: ці заходи включатимуть, крім інших правил, зниження державних витрат, зниження податків на виробництво та збільшення податків на споживання. Гнучкість у трудовому законодавстві: завдяки цьому прагнуть, щоб компанії створили власні параметри щодо найму працівників, регулюючи правила відповідно до потреб організації. Цей момент став однією з найбільших критик неоліберальної моделі. Грошова політика проти девальвації: у цьому сенсі неолібералізм пропонує обмеження грошової маси (грошей, наявних в економіці країни) та підвищення процентних ставок, щоб уникнути девальвації валюти. Приватизація державних компаній: цей захід спрямований на скорочення державних витрат, зменшення бюрократії та підвищення рівня ефективності виробництва та постачання державних послуг.

Дивіться також:

• Характеристика неолібералізму Приватизація.

Критика неоліберальної моделі

Для критиків неолібералізму є кілька відповідних причин, через які модель не є життєздатною, особливо з міркувань соціального характеру. Що стосується недоброзичливців неоліберальної моделі, то запропоновані ними практики спрямовані лише на користь виробників багатства, які заперечують добробут решти населення.

По-перше, відсутність правил для виробників багатства може призвести до розширення соціального розриву, оскільки це може породжувати нові правила, що породжують дисбаланс у відносинах між державою та компаніями, що матиме негативні наслідки для населення.

У цьому ж порядку гнучкість щодо трудових договорів може мати негативні наслідки для працівників: невигідні контракти, низька заробітна плата, відсутність або обмеження економічних вигод тощо.

Приватизація державних послуг може призвести до більш високих показників для населення, що може завдати шкоди найбільш уразливим секторам. Крім того, для критиків неоліберальної моделі приватним компаніям не доцільно мати контроль у чутливих районах держави (телекомунікації, податки, послуги посвідчення інформації тощо)

Зниження податків для великих столиць обмежило б дії держави, вичерпавши один із основних її ресурсів для створення та підтримки соціальних програм.

Неолібералізм в Мексиці

У Мексиці неолібералізм виник у 1980-х роках, за сценарієм економічної кризи, під час уряду Мігеля де ла Мадрида Хуртадо, який розпочав реалізацію низки неоліберальних реформ, які характеризувалися б приватизацією державних компаній, скорочення держави, скорочення державних витрат та відкриття економіки, що відрізняється стимулом інвестувати іноземний капітал, впровадженням у країну транснаціональних компаній тощо.

Неоліберальна економічна політика, нав'язана Міжнародним валютним фондом та Світовим банком, буде продовжена Карлосом Салінасом де Гортарі та його наступниками на чолі мексиканської держави, що призведе до того, що Мексика підпише Угоду про вільну торгівлю. зі Сполученими Штатами та Канадою у 90-х роках та надають автономію Банко де Мексико, серед інших заходів.